Вступ Стінг

ВСТУП
 






З

Зовнішня побудова ліричних творів дає можливість глибше відчути той розмах емоцій, настроїв, роздумів, який несе рядок, період, строфа. Відповідні віршові повтори сприяють акцентуванню ідей, що випливають з твору. У цьому зв’язку викликає інтерес архітектоніка та змістова наповненість сучасної пісні.
 
Пісня народжує поезію; ритм формує поетичний метр; складність метра породжує поетичну прозу, тобто стиль; стиль перетворює слово; форми перетворення слова – засоби виразності; так письмо утворюється зі стилю [14, 171].
 
У такому колообігу, за Андрієм Бєлим, постають елементи художнього твору, сходячи до свого первозданного естетичного цілого – синтезу слова мовленого та слова співаного.
Самі поети підкреслювали і підкреслюють необхідність особливої уваги, чутливості до слова при написанні пісні. Ще Дмитро Павличко в актуальному й сьогодні нарисі «Пісня і поезія» (1980) занепокоєно зазначав, що сучасні йому поети-піснярі – «новоявлені Беранже» – зчаста «бояться показувати свої опуси без музики», аби слухач не виявив ґанджів тексту. І тому «насамперед без музики повинна виявлятися будь-яка пісня як незалежний літературний твір, здатний жити і хвилювати сам собою», у повні своєї естетичної самодостатності [48, 12-13].
З англомовних джерел відома настанова початківцям: «Навчайтеся у Стінга – він не написав жодної поганої пісні». Йдеться про рідкісно виладовану розповідність, навіть епічність віршового доробку цього митця, якими він завдячує покладеному на музику різних стилів поєднанню архетипних сюжетів, образів світової культури та традицій англійської баладної творчості [56, 182-183].
Актуальність обраної теми зумовлено тим, що пісенна творчість Стінга (справжнє ім’я – Гордон Метью Самнер, нар. 2 жовтня 1951 р.), широко знана в Україні, досі не була предметом комплексного філологічного дослідження. Здебільшого вона знаходила відгук у дописах журналістів і музичних критиків, зокрема й у дні гастролей співака у Києві («Brand New Day Tour», 31 травня – 1 червня 2001 р.; «Symphonicities», 7 липня 2011 р.; «57th & 9th Tour», 6 жовтня 2017 р.; «44/876 Tour», спільно з ямайським реггі-виконавцем Шеґґі, 14 листопада 2018 р.).
Варто навести лише декілька висловів: «Стінг повсякчас закликає до інтелекту своєї аудиторії, намагаючись не ображати її. В цьому – секрет його популярності» [66, 7]; «Ми всі занедужали на «стінгоманію» (газета «Сегодня» від 16 травня 2001 р. [58]); «Стінг – співак, винороб і шахіст у позі лотоса» (журнал «Отдохни»)…
За останні 15 років проблему індивідуального стилю літературної творчості англомовних поетів-піснярів ґрунтовно висвітлено в роботах Ганни Коломієць «Рок-поезія: міф, ритуал і американська традиція у творчості Джима Моррісона» (2004), К. Савицького «Лінгвостилістичні аспекти прозаїзації англомовних пісенних текстів» (2004), а також – у загальних рисах – Наталії Новохатської «Динаміка розмовних конструкцій в англійських та українських художніх текстах XVIII – початку ХХ століть» (2009), Оксани Москвичової «Еволюція метаморфози в англійському поетичному мисленні» (2015).
Практично єдине на сьогодні монографічне дослідження музичного та віршового стилів Стінга належить англійському науковцеві Кристоферу Ґейблу (2009), який скрупульозно розглядає доробок співака у діахронії, від альбому до альбому, починаючи від «Outlandos d’Amour», дебюту «The Police», і завершуючи сольним «Sacred Love» [102, viі].
Нині, у зв’язку з творенням нової парадигми літературознавства, котре практикує інноваційні методи дослідження, зокрема з інших наук, доцільно подивитися на пісенний текст як на лаконічний результат взаємодії формозмістових елементів літературного витвору, споріднених видів мистецтва – музики, живопису, скульптури – та концептів різних наук: соціології, релігієзнавства, філософії, історії.
Ще один аспект важливості аналізу пісенної лірики – установлення можливостей її використання у навчальному процесі як середньої, так і вищої школи. Новітні методики викладання англійської мови, ґрунтовані на міжпредметних зв’язках, розглядають поетичний твір як конгломерат даних із різних галузей знання, котрі, пропущені крізь естетичний досвід автора і реципієнта тексту, набувають нового значення на сьогоднішньому етапі розвитку науки та навчання.
 
Мета, яку ставить перед собою автор цієї роботи, – на основі аналізу текстів Стінга установити специфіку функціонування змістових і формальних елементів, їхню роль в увиразненні композиційних, жанрових і проблемних складників твору та у формуванні особливого пісенного жанру, відкритого до інтерпретацій у практиці шкільного й університетського вивчення англійської мови.
Для досягнення поставленої мети сформульовано та виконано низку завдань. Передусім, із застосуванням історико-типологічного, зіставного та порівняльного методів аналізу художнього тексту, автор монографії простежує розвиток тематичних та проблемних вимірів пісень Стінга як відображення зміни суспільно-політичних реалій і художніх систем у культурі кінця ХХ – початку ХХІ століть.
Це дозволило уповні осягнути формотворчі чинники пісенної лірики Стінга: окреслити принципи творення образу ліричного персонажа у текстах пісень різного тематичного спрямування; дослідити взаємовплив епічних, ліричних і драматичних родо-жанрових концептів та мовностильових характеристик у пісенному тексті; схарактеризувати просодичні чинники вірша у пов’язанні з музичним оформленням.
На тлі синтезування формальних і змістових компонент пісенного тексту виявлено інтеркультурний потенціал доробку Стінга, установлено його роль у формуванні естетичного впливу автора на реципієнта через пісенний текст і взаємному збагаченні індивідуального досвіду пізнання явищ світової культури.
Усе це зумовило постановку та виконання ще одного, актуального для сучасного українського шкільництва завдання: установити можливості застосування пісень Стінга у викладацькій практиці при вивченні ключових тем англійської лексики і граматики, ґрунтуючись на засадах міжпредметних зв’язків.
Об’єктами дослідження стали тексти пісень, які входять до сольних альбомів Стінга «The Dream of the Blue Turtles» (1985), «…Nothing Like the Sun» (1987), «The Soul Cages» (1991), «Ten Summoner’s Tales» (1993), «Mercury Falling» (1996), «Brand New Day» (1999), «Sacred Love» (2003), «The Last Ship» (2013) та «57th & 9th» (2016).
Варто зауважити: до наукової парадигми дослідження не включено альбоми, що є або різного роду інтерпретаціями попередньо створених авторських пісень та збірниками найкращих творів («Bring on the Night», 1986; «Fields of Gold», 1994; «All This Time», 2001; «Symphonicities», 2010; «Fifteen Healing Blues», 2012, тощо), або саундтреками до кінострічок («Demolition Man», 1986, «The Living Sea», 1995, «My funny Valentine», 2005), або переспівами творів інших поетів («Songs from the Labyrinth» із музикою та словами Дж. Дауленда, виданий 2006 року; «If on a Winter’s Night» – випущена у 2009 р. в обробленні Стінга та його колег по ансамблю збірка різдвяних пісень, куди увійшли три оригінальні твори співака).
Для порівняння з сольними творами до розгляду взято деякі пісні групи «The Police», автором переважної більшості яких є Стінг і які, окрім значного ступеня філософічності (наприклад, «Message in a Bottle», «I Burn for You», «Synchronicity», «Driven to Tears», «Another Day», «Don’t Stand So Close to Me», «Spirits in the Material World» тощо), викликають інтерес також завдяки елементам мовної гри та курйозного віршування (наприклад, «De Do Do Do, De Da Da Da», «Every Breath You Take», «Every Little Thing She Does Is Magic»).
Відтак предметом дослідження у роботі є змістові (тематика, проблематика, ідея) та формальні (композиція, образність, художня мова, жанрова семантика) компоненти текстів, котрі зумовлюють специфіку індивідуального стилю пісенного доробку Стінга. До уваги взято й ті моменти виконавської майстерності та композиторського стилю співака, які увиразнюють поетику його віршів.
Основні методи дослідження – історико-типологічний, порівняльний і системний; текстуальний, контекстуальний та інтертекстуальний аналіз художнього твору, методи рецептивної естетики.
Значно розширюють уявлення про специфіку мистецтва слова, про світогляд поета, твір якого розглядається, лінгвопсихологічний і лінгвокультурологічний методи у поєднанні з мікроаналізом – повільним прочитанням «close reading». Вони допомагають виявити приховані потенціали художнього слова та його емоційно-естетичне наснаження з огляду на специфіку англійської мови, жанрові особливості новітнього англійського пісенного вірша і вивчення його в контексті інших видів мистецтва, передусім музичного.
Звертаючись до вивчення лірики Стінга та шляхів її рецепції в Україні, автор цієї монографії насамперед бере до уваги класичні загальнотеоретичні праці, в яких висвітлюються особливості розвитку пісенного вірша в національних літературах, з'ясовуються психологічні засади художньої творчості та формування індивідуального стилю.
Плідним ґрунтом для цього стали наукові праці, присвячені філософським аспектам художньої творчості (твори О. Веселовського, Г. Гессе, В. фон Гумбольдта, А. Камю, Ф. Ніцше, О. Потебні, Дж. Сантаяни, І. Франка, Н. Фрая, З. Фрейда, Н. Хамітова, К.-Г. Юнга, Г.Р. Яусса).
Велике загальнотеоретичне та прикладне значення для роботи мають студії українських і зарубіжних науковців зі стилістики, поетики, образності класичних і сучасних художніх творів (праці Ірини Арендаренко,  М. Гаспарова, К. Ґейбла, Ніни Дьяконової, Оксани Єременко, Грети Йонкіс, Берти Корсунської, Б. Колесникова, Керол Крайст, Оксани Москвичової, Р. Олдінґтона, Соломії Павличко, Елеонори Соловей, М. Уварова, Лариси Черницької, Євгенії Чернокової, Галини Чумак, В. Шкловського).
Деякі наукові та науково-методичні праці, де творчість Стінга не виступає предметом окремого розгляду, є на загал корисними завдяки ґрунтовним теоретичним викладкам. Це роботи фахівців із методики викладання англійської мови (Берта Лебединська), українських культурологів і музикознавців Л. Гамбурга, А. Гордійчука, Ірини П’ятницької-Позднякової.
Окрему категорію становлять біографічні видання, серед яких – «Стінг» В. Кларксона  (1998, із серії «Силуети успіху») та «Розбита музика» самого Стінга (2003). Важливі для нашого дослідження дані містяться також у низці статей, опублікованих у періодичних виданнях наукового та популярного профілів і на офіційному веб-сайті артиста – www.sting.com (так званих «бекґраундерів»).
Наукова новизна розглянутої теми визначається багатоаспектним лінгвостилістичним підходом до феномена творчого доробку Стінга. Полягає вона в тому, що вперше шляхом системного (історико-типологічного, зіставного, порівняльного) вивчення показано місце та роль формозмістових концептів у творенні образності та композиції сучасного пісенного вірша, його естетичного, інтертекстуального та лінгвокультурологічного потенціалу.
Узагальнено особливості взаємодії поетичної фоніки, лексики, стилістики, синтаксису у становленні пісенної образності; утверджено пісню як специфічний метажанр літератури, що синтезує ліричні, ліро-епічні, епічні, драматичні, фольклорні, сатиричні та гумористичні, публіцистичні жанрові елементи.
Інтерпретуванням пісенного тексту крізь призму жанру, співвіднесенням його версифікаційних особливостей з розвитком поетичної думки митця з’ясовано, що основними виявами унікальності поезії Стінга є переосмислення класичних і фольклорних жанроутворів у контексті синтезу лірики з музикою та творення на цьому ґрунті нових жанрових модифікацій.
Фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки роботи можуть бути використані в комплексному вивченні сучасної англійської мови, англійської поезії кінця ХХ – початку ХХІ століть; у лекційних курсах, спецкурсах, спецсемінарах та факультативах із теорії та історії віршування, загальної історії англійської літератури, проблем синтезу мистецтв, а також присвячених окремим епохам, художнім системам і авторам.
 
«Спроба пізнати Всесвіт – одна з небагатьох речей, які дещо підносять людське життя над рівнем фарсу та надають йому рис високої трагедії», – писав нобелівський лауреат С. Вайнберг. Тільки самовідданий пошук вірного слова, радість знайденої гармонії слів дасть можливість кожному читачеві або слухачеві творів Стінга наблизитись до істини, певною мірою зрозуміти Всесвіт сучасної англійської літератури і своє місце в ньому.
Мав рацію М. Чернявський, коли свого часу про роботу над творчістю І. Франка сказав так: «Досліджувати доброго письменника – наука й насолода». «Наукою й насолодою» є й наше проникнення у творчу лабораторію Стінга, який робив і робить усе для того, щоб відкрити в людині людину, поєднати пізнання з самопізнанням, а також побачити в кожному індивіді цілий вир пристрастей і бажань, віри й сумнівів, – мета, якої митець досягає завдяки творенню індивідуальних картин світу, своєрідно переплавлених у різностильовому, різножанровому, різноплановому пісенному творі.
Авторка сподівається на зацікавленість читачів у матеріалах монографії й буде вдячна за висловлені пропозиції, зауваження та побажання щодо її змісту.
 
Наталія НАУМЕНКО
 
 
Грудень 26, 2018, 13:25

У ТВОРЧІЙ ЛАБОРАТОРІЇ ВЕРЛІБРИСТА

Пейзаж постає засобом проекції реалій зовнішнього довкілля на внутрішній світ ліричного героя. А звертання до образів природи засвідчує зацікавлення письменників усіх часів і країн в осмисленні прадавніх традицій нації.

Своїм забарвленням краєвиди живої природи викликають у людини не лише естетичне захоплення, а й породжують алегорії та символи. На думку американського філософа Ралфа Емерсона, природа повинна «просвітити й піднести людину, зарядивши її етичною й естетичною духовністю... Людина має сконцентрувати свої зусилля на читанні, розшифруванні й переживанні божественного тайнопису природи» [15, р. 110]. Іншими словами, наближення до природи означає наближення до духовних первин: шлях до найвищого ідеалу - через піднесення ідеального в людині, й навпаки. Ця думка як один з постулатів філософії трансценденталізму за своє першоджерело має тезу І. Канта про те, що «прекрасне - це символ морального добра» [1, с. 408].

Мета нашої роботи - установити естетичну, композиційну та жанротворчу роль, яку відіграють натурфілософські концепти в «осінніх» пейзажних віршах збірок «Гербарій» Євгена Маланюка та «Княжа емаль» Оксани Лятуринської.

В українській поезії першої третини XX століття відбувається активний «пошук відповідностей» між людиною та природою, підвалини якого закладено творчою рецепцією давньослов'янської спадщини на тлі формування новітніх естетичних доктрин, зокрема неоромантизму. У поетизації двоєдності «людина-природа» як сталої прикмети українськоїлітератури особливого значення в XX столітті набуває символізація наскрізної деталі та фольклорного образу, зокрема рослинного.

Не випадково одну зі своїх перших поетичних збірок Євген Маланюк називає «Гербарій». Під рослинним заголовком сполучаються виваженість і наукова точність слова, історичне та історіософське начала із гранично вираженою емоційністю. Поет виробляє власну мову символів, яка водночас є і знаряддям, і результатом пізнання світу:

Покарано... На наші кров і піт

Прийшла орда. Лишили олтарі ми...

Та в мрії живемо необоримій,

Що прийде час і зранені степи

Одягнуться в нових поем снопи,

Пов 'язані у перевесла рими [6, с. 40].

Секрет назви цілої книги «Гербарій» відкривається у заголовному вірші «Лист»: спостерігаючи, як «журливо жовкнуть пелюстки квіток життя», поет згадує свої дні у Києві [9, с. 79]. У цитованому вище сонеті гербарій як сукупність сухих листків і трав символізує минувшину, осмислення якої дається ліричному оповідачеві в категоріях поетичної творчості - «степи одягнуться в нових поем снопи... » та праці на землі, спілкування з природним довкіллям: «... поки на ланах душі моєї / Таємно спіє засів золотий, / Околицями людськими йдемо і /Щоденний цвіт збираєм — я і ти...».

Ключовим хронотопічним образом у «Гербарії» Є. Маланюка є степ. У старослов'янській традиції степ - простір незахищений, чоловічий, місце битви - чи з ворогом, чи з природою [14, с. 71]. Для українського поета степ виступає також символом утраченої батьківщини, вплітаючись у канву ностальгійних настроїв:

А я на полум "ірозлуки

Назавше спалюю роки,

І сниться степ Твій, сняться луки

І на узгір 'ях - вітряки.

Там свист херсонського простору!

Там вітер з кришталевих хвиль!

А тут: в вікні опустиш штору-

І п'єш самотній, смертний біль [6, с. 46].

Недарма один із циклів «Гербарію» названо «Псалми степу». Характерними рисами псалма є, як відомо, особлива ритміка, варіативність однієї думки, оформленої синтаксичними повторами, синонімією та антонімією, антитезами, паралелізмом, повторами. У момент виникнення псалма канонічною вимогою до нього було двоголосе виконання [16, с. 90]. Тому він, подібно до молитви, будується на діалозі ліричного персонажа та імпліцитного адресата. Проте концептуальна відмінність зазначених жанрів -у тому, що адресатом псалма не завжди є Божество. Як, наприклад, у такому вірші Маланюка:

Прости, прости за богохульні вірші,

Прости тверді, зневажливі слова!

Гіркий наш вік, а ми ще, може, й гірші,

Гіркі й пісні глуха душа співа.

Під грім гармат, під вітру подих дикий

Гула дудонь з-під варварських копит, -

Ми не зазнали іншої музики

І інших слів в вогні залізних літ [6, с. 55].

Ґрунтуючись на хронотопі степу, Маланюк у «Псалмах» творить забарвлений натурфілософськими рисами образ «бранки степової», якій послідовно надає рис матері та коханки, - образ України.

Свою натурфілософську концепцію України творить і Оксана Лятуринська. Самі назви її збірки - «Княжа емаль» та окремих її частин -«Волинські майоліки», «Філігран» - дають підставу говорити про синтез мистецтв як засіб показу авторкою волинської осені. За визначенням М. Ільницького, «Княжа емаль» Лятуринської - це «скупа й точна деталь, яка поступово еволюціонує від штриха видряпаного на стіні печери рисункапервісного художника до волинської майоліки, а згодом - до повного спектру кольорів веселки» [2, с. 257].

Кожен із видів мистецтва, винесених письменницею в заголовки, має свою техніку, в якій цілком можливо виконати твір на осінню тему: філігрань є геометричним або рослинним візерунком із тонкого металевого дроту; майоліка - керамічний виріб із кольорової глини з емалевим покриттям; емаль (перегородчаста) - пейзажний або геометричний чарівливий за красою візерунок зі склоподібної маси. У силовому полі творів-екфраз поєднуються естетичний досвід автора й реципієнта, всі асоціації, пов'язані з найменуванням виду мистецтва. А тому сприйняття віршів Євгена Маланюка та Оксани Лятуринської, ключовим образом у яких є осінь, значно збагачується за рахунок знань читача та його намагання вловити рух думки ліричного персонажа [7, с. 36]. Таким промовистим твором є вірш Маланюка:

Вже на єдвабі неба осінь

Гаптує золотом лазур.

Вже воздух диха у знемозі

Передчуттям музики бур.

На вирізьблені крайобрази

З каміння, золота і скла

Журливо-жалібно лягла

Гримаса болю і образи... [6, с. 42].

На противагу цьому, «осінні» вірші Оксани Лятуринської відзначаються особливою вишуканістю, грайливістю, мелодійністю. Мистецька синестезія сполучається з багатою сенсорикою - зорові образи отримують свій звук, смак, аромат:

... Пішов вже вересень, листопад

За смугу сіру, наче попіл,

Туди, туди! Там виночерпій

Склянки тернового зачерпить,

Гіркого боднями відчопить [5, с. 91].

Метафорична постать виночерпія, відома у більшості культур, створює особливо високий ступінь синестезії: адже образом, який здатен сполучити й чотири першооснови (землю, воду, повітря та вогонь), і чотири пори року, і п'ять відчуттів (зір, смак, нюх, слух, дотик), сучасні дослідники визнають вино [7, с. 85; 10, с. 73-77; 11, с. 130]. Поява цього образу в Лятуринської зумовлена назвою «Волинські майоліки», - такого ґатунку виробом може бути і дзбан, у який налито вино.

Є. Маланюк, продовжуючи закладену у збірці «Стилет і стилос» історіософську лінію, витворює складний символічний комплекс «осінь-як-держава і осінь-як-правитель»:

Гетьманським палацом засяв

Осінній ліс крізь світлий спокій.

Ця золота краса уся -

Тобі, гетьмане синьоокий!

Ввійди і освяти єдваб

Булавним блиском із правиці,

Мою весну сюди приваб -

Осіннім сумом отруїться [«Держава Жовтня». 6, с. 42].

Тут, як і в осінньому поетичному міфі Оксани Лятуринської, є дещо від японської поезії: «Осінь у теплих тонах і легких туманах викликає спокій і умиротвореність» [див. 12, с. 23]. Така ж атмосфера спокою та умиротвореності, позначена мистецькими й історіософськими символами, відчувається у наступних віршах:

Хай біле пір 'я гордо грає,

Хай на киреї - злото слав -

Він не мечем тепер керує,

Лише спокоєм мудрих слів

[Євген Маланюк. «Держава Жовтня». 6, с. 43]

Туманом ранки, наче газом, Палету барв прикрили чисту.

І з почуттям побожним, урочистим

Розгортую неторкані полотна...

[Оксана Лятуринська. «Дивіться: осені пейзажі...». 5, с. 92].

Останній мотив наводить і на думку про китайський живопис ґохуа: його головним принципом є повільне розгортання сувою, під час якого споглядач створює у своїй уяві динамічний образ явища. Наповнений відчуттям емоційної безмежності пейзаж ґохуа писався не з натури; своєрідна повітряна перспектива тут сполучається з протиставленням планів, ритмічним співвідношенням великих і малих форм. Людина не відіграє активної ролі у пейзажі, пройнята споглядальним умонастроєм [7, с. 168]:

Ти одягнув гаї й ліси

В гетьманський кармазин і злото,

І, поки не роздягне сльота,

Вони пишаються в красі (Є. Маланюк).

Дивіться: осені пейзажі!..

Як передати, осене, твою істоту?..

Вже завтра будеш тине тая,

Ти зацвітеш криваво-золотая... (Оксана Лятуринська).

В образній структурі цитованих творів, крім імпресіоністичної функції - змалювання динамічної візуальної картини, спроеційованої на душевний стан ліричного героя (ліричної героїні), - кольори створюють глибинне міфічне підґрунтя, яке, за Ю. Ковалівим, засвідчує «прорив крізь товщу століть у завжди невичерпне становлення, у творчу перспективу» [4, с. 82].

Мистецька синестезія дозволяє Маланюкові та Лятуринській олюднити осінь, надати їй водночас кількох символічних - можна навіть сказати, архетипних - іпостасей. Зазначимо деякі з них.

Осінь Маланюка - позначений міфологемою ріки Стікс складний символ умирання й водночас народження: «В яку весну незнано-нову / Везе Харон чергу примар?» [6, с. 44].

Осінь Лятуринської - чарівниця, за порухом пера якої навіть квіти та рослини вершать у природі певні ритуали [8, с. 234; 9, с. 114], виступаючи мов живі істоти:

Глянь, яка жоржин тут повінь! І червоні, й малинові... Де вже їм шукати рівні -Достеменно гетьманівни... [5, с. 226].

Осінь Маланюка - ватажок «війська» хмар і вітрів: «Списи дощів на смерть проткнуть / Землі старої чорне тіло... / І золоту красу вітрам / Розсипле ліс в дощевій січі», руйнівник і водночас будівничий: «І снігу у зими позичить, /1 встане, наче білий храм» [6, с. 51].

Осінь Лятуринської - господиня [13, с. 129], хранителька ремесел, у якої лірична героїня просить «барвистої запаски, // розшитої сап 'яном свитки, //з тонкими барвами намітки» [5, с. 89-90].

Для обох авторів осінь - правитель «держави Жовтня», у Маланюка «жовтень-гетьман», а у Лятуринської - давньослов'янська княгиня, яка «в лісі ходить, аж по п 'яти //убрана в куни і шкарлати», для якої «барвний ліс, мов князь, багатий» [5, с. 149].

На додачу можна сказати, що осінь Лятуринської - аристократка з лицарських часів, героїня середньовічних куртуазних віршів, у якої «солодко в 'яне запах царських м 'ят // на вогкім подолі мантилі» («Із саду тихо залями пройду...»). За висловом Яра Славутича, «високі почування аристократичної панни... так гарно змальовані у стислих висловах, що створюють не лише пластичну картину, а й високу шляхетність у відчуванні» [цит. за 5, с. 760]. У свою чергу, розмаїта сенсорна (кольорова, запахова) образність дає нам змогу твердити, що цією панною є осінь:

Із саду тихо залями пройду

Ікількакротно відіб'ють свічада

Моїх очей зіницю золоту

І блискітки - дар листопада [5, с. 90-91].

Врешті-решт, осінь у Лятуринської виростає в архетип Богоматері: Покрові-Заступниці / Свічі воску ярого, / Ризи злота сутого, / Кожне зідхнення! /Діву Чисту хвалимо, /Діву славимо! [5, с. 107].

Відповідно до іпостасей, яких набуває природа у ліриці Євгена Маланюка та Оксани Лятуринської, урізноманітнюється й жанрова палітра доробку авторів. Тут маємо й ліричний пейзаж, і натюрморт, і портрет; рідкісні в українській літературі XX століття взірці куртуазного вірша; язичницькі (або християнські) гімни божествам; вірші-екфрази; вірші-медитації, романси, пісні, псалми. Сплавляючи в одне естетичне ціле елементи природного довкілля та людської культури, вони передають реципієнтові мінливість зовнішнього світу та порухи людської душі.

 

 

Список використаних джерел

1.                  Анатомия мудрости: 120 философов / авт.-сост. П.С. Таранов. - Т. 2. - Симферополь : Реноме, 1997. - 624 с.

2.                  Ільницький М.М. Від «Молодої музи» до «Празької школи» / Микола Ільницький. - Л. : Вид-во Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича, 1995. -318 с.

3.                  Клочек Г.Д. Енергія художнього слова : зб. статей / Григорій Клочек. - Кіровоград : Редакц.-видавн. центр КДПУ імені Володимира Винниченка, 2007. - 448 с.

4.                  Ковалів Ю.І. «Празька школа» : на крутосхилах філософії чину / Юрій Ковалів. - К. : Вид-во «Бібліотека українця», 2001. - 120 с. -(Бібліотека українця).

5.                  Лятуринська О. Зібрані твори / Оксана Лятуринська ; ред. Богдан Гошовський і Світлана Кузьменко. - Торонто : Вид-во Організації українок Канади, 1983. - 814 с. - (Першотвір).

6.                Маланюк Є. Невичерпальність : поезії, статті / Євген Маланюк ; упоряд., передм. і приміт. Л. Куценка. - К. : Веселка, 1997. - 318 с. - (Шкільна бібліотека).

7.                Науменко Н.В. Символіка як стильова домінанта української новелістики кінця XIX - початку XX ст. : монографія / Наталія Науменко. -К. :НУХТ, 2005.-204 с.

8.                Салига Т.Ю. Високе світло : Літературно-критичні студії / Тарас Салига. - Л. : Каменяр ; Мюнхен : Український вільний університет, 1994. -270 с. - (Серія Українського вільного університету : Монографії. Число 54).

9.                Скорина Л. Література та літературознавство української діаспори : курс лекцій / Людмила Скорина. - 2-ге вид., доповн. - Черкаси : Брама-Україна, 2005. - 384 с.

10.            Ставицька Л.О. Естетика слова в українській поезії 10-30-х років XX століття / Леся Ставицька. - К. : Правда Ярославичів, 2000. - 144 с.

11.            Холл Дж. Словарь символов и сюжетов в искусстве / Джеймс Холл ; пер. с англ. под ред. А. Майкапара. - М. : ФАИР-Пресс, 1999. - 656 с.

12.            Цветы четырех времен года : японская классическая поэзия / пер. со старояп. В. Марковой. - М. : ЭКСМО-Пресс, 2000. - 252 с.

13.            Чернихівський Г. Оксана Лятуринська: життя і творчість / Гаврило Чернихівський, Валентина Чернихівська. - Кременець-Тернопіль: Малий видавничий дім, 2002. - 289 с.

14.            Шейнина Е.Я. Энциклопедия символов / Елена Шейнина. - М.: ООО «Издательство АСТ»; X.: ООО «Торсинг», 2002. - 591 с; ил.

15.            Emerson, R.W. Selected Essays / Ralph Waldo Emerson. N.Y. : Longmans, 1982. xxx, 379 p.

16.   Hodeir, A. Les formes de la musique / Andre Hodeir. Paris : Seghers,
1995. vii, 212 p.

Жовтень 25, 2015, 14:45