Богоматір Жировицька (20 травня)

Затято гналась за Вогнем Вода.

Вогонь не знав, куди йому подітись, —

Вона була сама несамовитість,

Хоча така весняна й молода.

 

От — дерев’яна церква. Тут би вкритись!

Вогонь зо страху сполохи кида,

Немов перо з жар-птичого гнізда, —

«Хай згину сам — нікому не коритись!»

 

І раптом — злива! Нетривалий бій —

І поступивсь Вогонь Воді живій.

Вцілів той храм, і образ там зоріє:

 

Дощем промитий ліс удалині,

І по краях — троянди вогняні, —

І наче у Раю з Дитям Марія.

 

14.01.2015

Серпень 10, 2017, 20:50
Кількість переглядів - 19
Подобається - 5
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)