Затято гналась за Вогнем Вода.
Вогонь не знав, куди йому подітись, —
Вона була сама несамовитість,
Хоча така весняна й молода.
От — дерев’яна церква. Тут би вкритись!
Вогонь зо страху сполохи кида,
Немов перо з жар-птичого гнізда, —
«Хай згину сам — нікому не коритись!»
І раптом — злива! Нетривалий бій —
І поступивсь Вогонь Воді живій.
Вцілів той храм, і образ там зоріє:
Дощем промитий ліс удалині,
І по краях — троянди вогняні, —
І наче у Раю з Дитям Марія.
14.01.2015