Ти білу лілію, що на ставку зросла,
Тримаєш у руках, немов коштовну вазу…
Куди хвильки легкі побігли од весла —
Туди, здивований, Ти поспішив одразу,
І там знайшов її. Тихенько підлетів,
Рукою розігнав густу зелену ряску,
Ту лілію зірвав, до себе прихилив, —
І ожила вона, Твою відчувши ласку.
На ній узор тонкий із росяних перлин,
Що бісерним шитвом блищали та іскрились:
Ще навіть тих шовків донині не спряли,
Що ними б вишити божественну цю білість!..
Ця лілія — мов цвіт любові та цноти…
Її, Архангеле, — мені… даруєш… Ти?..
25.02.2015