* * *
Зо два тижні дощі накрапали,
миготіли скісними нитками,
жалкували за листям опалим,
що прослалось під ноги шовками.
Наче скупано землю у вохрі –
золотаво стікають години.
Лиш карміном виблискують мокрі
і рельєфні крапки горобини.
Тільки яблук розмазані плями
твій розніжений погляд напружать,
тільки день, золотий до нестями,
перекинуто сторч у калюжах,
і бентежиться голуб перістий,
на покрівлі вмостившися сірій:
і боїться лишатися в місті,
і не важиться линути в ірій.
2002