ЯНУС

Учора з почуттям чи туги, чи досади

Весну минулу ти згадала: о, коли б,

Коли б уже трава проклюнулась зі скиб! –

Та кволе сонце ще не слало нам розради.

 

Сьогодні ж – подивись – весна в алеях саду,

На бурих нивах – рунь, у небі – сяйва сніп.

Життя на кроснах піль снується вшир і вглиб,

А ти й в раю сумна, а ти й медам не рада.

 

Ледь терен огорнувсь у білосніжний цвіт –

Прудкіший від часý думок твоїх політ:

Ти чаром липня сниш, ти рвеш достиглий колос.

 

Невже не знаєш ти, що все навкруг – мине?

Що жодна мить чола удруге не торкне?

Що звеш майбутнє ти – й минуле йде на голос?

 

JANUS

 

Wczoraj jeszcze jak gdyby z uczuciem zawodu

A tęsknoty mówiłaś o minionej wiośnie,

Gdy z ziemi pierwsze trawy strzelały radośnie

W słońcu słabym, co jeszcze nie przemaga chłodu.

 

Patrz: znów wiosna w ‘zbudzonych alejach ogrodu,

Na brunatnych zagonach już świeża ruń rośnie.

Lecz nie cieszysz się życiem tkanym na pól krośnie..

Ach, osłody ci trzeba nawet i do miodu.

 

Ledwo tarń osypała się śnieżystym kwiatem,

Myśl twa już dalej leci i tęskni za latem:

Roisz lipcowe czary, kłos źrały w snach zrywasz.

 

Czy nie wiesz, że to minie, co jest teraz wkoło?

Że dwakroć jedna chwila nie całuje w czoło?

Że przywołując przyszłość i przeszłość przyzywasz?

 

(зі збірки “В тіні меча”, 1911)

 

Жовтень 21, 2016, 14:38
Кількість переглядів - 5
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук