В ніч заповітну, що проти Різдва,
не запросили до хати волхва.
Жар над мисками стоїть від куті,
сяють родзинки у ній золоті.
Тільки ж і гнів у волхва – наче жар:
як би провчити безсовісних скнар?!
Виплюнув злобу в обличчя землі:
“Стане невіглас у вас на чолі.
Чи на чолі, чи на оці більмом –
силою дужий, недужий умом.
Боком вам вилізе й мед, і кутя:
під глупаком несолодке життя!
Хоч і клястимете долю гірку –
в дурника йтимете на повідку…”
В ніч полетіли недобрі слова.
Вишпетив Бог лихомовця-волхва:
“Не розсипай надаремне проклять!”
Руку простяг, щоб слова перейнять.
Руку простяг, а спіймати не встиг,
тільки плечима з досадою здвиг.
2010