ВІТЕР. КРИЛА

І

Я так обважніла під гнітом невчасних подій!

Озера земні упокорює лід молодий.

І небо як озеро, й кожна хмарина як лебідь,

і кожну у вирій жене вітерець-чародій…

 

О вітре, я лебідь, я лебідь з важкими крильми!..

А ти легкокрилий, здійми мене в небо, здійми…

Я грудня боюсь, я боюся дзеркал-ожеледиць –

у них моя смерть… але хай не цієї зими.

 

ІІ

Вітровію,

розплети мені косу,

нашепчи, що чував ти про даль стоголосу?

В цьому місті затісно мені, мов поганській богині,

позабутій у різьбленій скрині.

 

Вітровію,

чи знайду в тобі друга?

Заросла, заросла чагарями яруга –

ти мені нагадай, як дзвінкі розпашілі дівчата

мчали вниз, обхопивши санчата…

 

Вітровію,

в тебе крил я просила –

та, либонь, на чужих і злетіти несила.

Я під снігом шукаю, шукаю мольфарського зілля:

хай на весну зростає підкрилля.

 

2008

Грудень 15, 2015, 20:35
Кількість переглядів - 36
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)