* * *
Він був поет.
Живий вогонь кресав
з каміння діб.
Казали – геній.
Хтозна.
Так чи інак,
а хтось літописав
його життя й діяння скрупульозно.
Цей бісів «хтось» ходив за ним, як тінь,
і завдяки ретельному шпигунству
чоло митця –
крізь німб його творінь –
вошва паскудства опосіла густо.
Він зором поринав у глибину,
серед сліпців благословенний зрячий…
Чинив перелюб.
Бив свою жону.
Жер як свиня
й без просвітку пиячив.
Строчив доноси,
і з його руки
вчорашні друзі догасали в тюрмах.
А вірші, як високі маяки,
плекали світло у невчених юрмах…
Історія на присуд неквапна,
бо ж на дволиких янусів багата.
А що ж вивідач?
Він (чи пак вона)
зажити міг би слави Герострата.
Всі полягли у битві самолюбств.
Тож не чекай моралі, мій читачу.
Бо, як і ти, я величі молюсь,
а над нікчемством плачу.
2011