Вічно безмовні зірки…

Вічно безмовні зірки сплять у небі в незайманій тиші.

Чорні дерева мовчать під пеленою снігів.

Місто лаштується в сон, вже і змовкло воно, стоголосе, –

жестом німим цілий світ Бог на німоту прирік.

Друже мій, трепетний мій, чи і нам у цю ніч німувати?!

Я, закусивши губу, звернень чекаю Твоїх.

Голос бальзамом пролий, о мій ніжний, мій несамовитий,

слова кинджалом протни тиші цупке полотно.

 

2005

Грудень 15, 2015, 22:20
Кількість переглядів - 9
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)