Вічно безмовні зірки сплять у небі в незайманій тиші.
Чорні дерева мовчать під пеленою снігів.
Місто лаштується в сон, вже і змовкло воно, стоголосе, –
жестом німим цілий світ Бог на німоту прирік.
Друже мій, трепетний мій, чи і нам у цю ніч німувати?!
Я, закусивши губу, звернень чекаю Твоїх.
Голос бальзамом пролий, о мій ніжний, мій несамовитий,
слова кинджалом протни тиші цупке полотно.
2005