* * *
Вгатила.
Стяла.
Втерла піт із чола.
Вже й пень розсідається навіть…
Та літо настало – і нишком зросла
від пня порохнявого павіть.
Ми певні, що вбили лукаву любов,
ця певність за втіху нам править, –
та інколи,
знаєш,
вистрілює знов
від пня порохнявого павіть…
Рубай же її, ще тонку і бліду,
бо силу негадану явить,
бо згубить твій мир у твоєму саду
від пня порохнявого павіть!..
2012