* * *
Вечерю скінчено, і спить вино в бокалах,
і він оповіда під мирний тріскіт дров
про дикий жах війни, з якої він прийшов,
у висловах простих і роблено недбалих.
Та кличе щось його під чорне небо знов…
У матері в очах майнув тривожний спалах,
і лине блідизнá до лиць її зів’ялих:
здолав загибель він, любові ж не зборов.
Примовкла і сестра – ще розсвіт, ще дівчисько:
у пеклі, у диму, де згуба ходить близько, –
і там живе любов! Хіба не дивина –
і між руїн собі одшукує дорогу!
…А втім, усе життя хіба не та ж війна –
без шансу вижити, без прав на перемогу.
2011