І. ЛУСКА
Одна з твоїх лукуллівських вечер:
ти смажив рибу, краяв хліб на скибки,
я роззиралась… Ось, іще й тепер
усе те пам’ятається до дрібки:
буфет, фотелі; листя сансев’єр –
мов частокіл мечів побіля шибки…
І сновигали флегматичні рибки
в акваріумі, схожім на фужер.
І ти озвався: «Мила балакухо,
щось нині ти не надто говірка.
Ану скажи, який із мене кухар?»
…Пливла планета – риба громіздка,
і знали ми: тяжіння нею руха,
і сотні поколінь – її луска.
ІІ. ЗНАК
Розкритий томик Фета на столі
лишив ти, поспішаючи з кімнати.
Зоставсь торшер наввипинки стояти,
немов слуга в химерному брилі.
І млечне коло ширилось в імлі,
силкуючись найбільше увібрати,
й тривожно, мов рокуючи утрати,
метлялись попелясті мотилі.
Вони угамувались аж уранці,
осіли тихо, мов чаїнки в склянці,
мов давні пристрасті в душі старій,
яка забула шал і поєдинки.
…Один завмер на бережку сторінки,
де був той вірш… ні, не скажу, котрий.
2011-2012