* * *
Уся ота барвиста метушня,
уся ота мозаїка безладна,
ці дні, неначе клаптикові рядна,
які зшиваєш майже навмання, –
і цих ночей вугілля і пастель,
ця срібна гострота в безсонній думі…
О, кожна ніч – безумний корабель –
ховає сонце контрабандне в трюмі!
А місячний маяк манить далеко…
Падуть плодами місяці й сонця.
То чорне п’є земля, то біле млеко,
і чорне млеко – з білого сосця.
2011