* * *
Ця осінь крізь тебе, ця осінь крізь тебе тече,
ти нею стаєш, наливаєшся нею, як овоч.
Заковтують воду роти приозерних печер,
щось стигне, щось зріє у лоні підземних родовищ.
Гляди – облітають примари минулих подій.
Не мучся колишнім, не прагни чужого едему.
…Де золота більше – на бéрезі чи у воді?
…Де більше блакиті – у небі чи в серці твоєму?
Ця осінь – хіба не на неї чекалось? хіба
вино золоте пролилось над тобою невчасно?
Куди стільки снів, навіжена?! куди стільки барв?..
Зібрати б у пелену – таж розсипається рясно…
Усього не візьмеш – візьми хоч кошлатий туман,
росу з бурячиння чи яблунь тремку непритому.
Що хочеш бери, обирай до смаку талісман –
такий, що не зблякне і в царстві асфальту й бетону…
2009