* * *
Трунок терпкий через горлечко дня витіка,
сутіні осад спадає на тисняву вулиць.
Знову чекаю –
кур’єра,
трамвая,
дзвінка;
певне, чекаєш і ти, випадковий прибулець…
Усміх нервовий, уклін умирущій добі –
хто ти для неї? – не знаєш, творець а чи витвір.
Так чи інак, а захланність не личить тобі:
все, що твоє, що моє, – лиш дорога і вітер,
те, чим настояно трунок терпкий, –
і нову
пляшку, прокинувшись зранку, я знов одкоркую.
Хто запитає – всміхнусь йому: так і вікую.
А не спитають – промовчу: отак і живу.
2011