* * *
Тільки шум в очереті, та ще баранці на воді,
і усе випадкове таке, а водночас посутнє.
Понад берегом жінка іде у розкльошеній сукні,
в неї вітер у косах, і вітер у неї в ході.
Десь далеко палають мости, і в задусі міста,
хтось колотить смолу, хтось чужому нещастю радіє,
і вкрадається час, мов отрута повільної дії,
аж до самих сердець – через шкіру, зіниці, вуста…
Тут – лиш бабка оката поманить прозорим крилом,
може, промінь спізнілий на борті човна затріпоче, –
та на спогад раптовий гойднеться душа неохоче,
як нефритове плесо, сколошкане впертим веслом.
…Все погасне, мов слайди, – і як ти заплачеш тоді! –
за човном, за піщинкою, за зеленавою сутінню…
Хай же буде щаслива ота, у розкльошеній сукні!..
…і шумить очерет, і біжать баранці по воді.
2011
Дані опрацьовуються...