СТЕЗЯ (ЛАБІРИНТ)

Ґраніт і мармур. Кажани. Стезею,

одвік напередзаданою, йду.

Щілини, шпари, тріщини. «Тезею!» –

 

лункі волання линуть на біду.

«Я не Тезей». – «То хто ти? хто ти? хто ти?»

Мовчу. Тремчу. Пришвидшую ходу.

 

Тут нидіють знетілені істоти,

на моховитих стінах гусне слиз,

і пахне смерть приїсно до нудоти,

 

і зі склепіння сивий саван звис…

Хто все це мурував? хто здобив рустом?

куди ведуть ці сходи? – «Тільки вниз».

 

Хижіє жах, і стогне страх безусто,

і здогади здіймаються з облуд…

Назад? Ні-ні, тікати – це безумство.

 

…Межа. Останній ріг. Останній кут.

Як глухо, непроглядно, безпорадно!

Невже… о Небо… я лишаюсь тут?!.

 

Моє ж Тобі прокляття, Аріадно!!!

 

2003

Грудень 15, 2015, 21:25
Кількість переглядів - 18
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)