* * *
…Мне дорог путь от мошки до светил.
Константин Бальмонт
Співай про повноту вселенських кіл,
що ні кінця не знають, ні початку;
про кожну порошинку – світлу цятку –
і полум’яні озії світил;
про хаос, що тяжіє до порядку,
про трепет душ ув оболонках тіл,
про сяйво меду і про сонних бджіл,
ще не свідомих сонячного взятку.
Забудь, що кожен день – це крок в пітьму.
Ти віриш в сонце? То співай йому:
нехай звиває золотаві струни.
Й бджола твоя, на мить урвавши лет,
спива нектар солодкий і отруйний,
щоб був солодким і отруйним мед.
2009
Люблю цей вірш.
І ще чекаю, коли ти почнеш викладати свої відеозаписи.
Ларочко, Ти мені краще підкажи, як викласти на сайт ще трохи віршів Базилевського. Я виходжу на його сторінку, але прав додавати тексти в мене нема.
Достеменний неокласицизм!