Сорок вісім тягучих годин…

* * *

Сорок вісім тягучих годин телефон як могила,

і таких непробійних мовчань він не знав на віку.

Якщо це покарання, то що ж я лихого зробила,

щоб потрапити раптом до тебе в неласку таку?

 

Головою товчуся у сіру й тупу безнадію.

Розглядаю можливість відбути молитву і піст.

Тільки річ не в мені: присягаюсь, це ти, лиходію,

вчасно йдеш за лаштунки, щоб кликаним бути на біс.

 

2005

Грудень 15, 2015, 22:16
Кількість переглядів - 16
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)