СОЧЕВИЦЯ

Гадки не мала, що день той – таврований, мічений:

пахло грозою, таж грози у нас не смертельні…

Я сочевицю варила, неквапом помішуючи,

сипала бронзовий карі у кратер пательні.

 

Знагла – дзвінок… Ще від хати до хати ходитиме

чорний вістун, і не всі одчинятимуть двері.

Ми – відчинили.

Повістка.

О боже, куди тобі,

ти ж бо і бився коли, то хіба на папері!..

 

Гасне конфорка, і тремом береться рука моя.

Бліднеш і ти, та вишукуєш похапцем речі.

“Нащо?! – благаю.

– Таж війни усі – від лукавого!”

Сухо киваєш і лагодиш торбу приречено…

 

Нелюд із Півночі б’ється в злобі і нетямиться –

з кроткими бути в сусідстві йому осоружно.

Там, на дорогах війни, вашим долям-скитальницям –

тільки і втіхи, що з коливом всістися кружно.

 

Там не з’їси сочевиці з пахкою підливою,

там не ухопиш веселу дружину в обійми…

Як же й мені не змарніти, не стати злобливою?!

Будь воно прокляте все, будьте прокляті, війни!

 

Й ті, що нас бомбами нищать із люттю північною,

нищать нас глумом поетів, від Фета до Бродського,

юшкою знадити нас не змогли сочевичною –

здумали ґвалтом забрати у нас первородство!

 

Так би у жмені набрать сочевичного бісеру

й кинути в очі вам, свині, роз’юшені свині!

Все вам помстити – до краплі, до крихти, до мізеру,

все: і юначі каліцтва, і ночі вдовині!..

 

Що я, худа від безсонь, від чекання піврічного,

можу? До чого я вдатна? Єдина розрада –

зернятка в пальцях, мов дні мої тьмяно-коричневі,

дні, що зникають в неситім нутрі листопада…

 

2014

Жовтень 21, 2016, 12:23
Кількість переглядів - 62
Подобається - 5
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)