* * *
Останнім цьогорічним снігам
присвячую
Сніги понад нами,
онова у світі старім.
Сніги за снігами,
сніги – і нічого окрім.
Спинити не можна
сніжинок примхливий політ.
З них думає кожна,
що з неба її родовід.
Не відає жодна
в сум’ятті легких поривань,
що світу безодня
і чисте оберне на твань.
Непам’ять – це благо? –
була б вона благом, якби
безпам’ятна спрага
не гнала в падоли журби.
Сумний колообіг
єдину розраду лиша:
у юній подобі
народиться знову душа…
Ні роду, ні віку,
ні ймення свого не повім.
Сніги понад світом,
сніги – і нічого окрім.
2010