Тут все просякло нашим світом.
Твій бородатий хлорофітум,
старий бундючний кавалер,
розвісив пасма між портьєр.
Всі імена за алфавітом,
події – за календарем.
Ми звідси душами ростем.
Вино і сир – уся вечеря.
Берусь за спиці. Ти знічев’я
гортаєш старшого Дюма.
Ясне мовчання між двома –
лиш сторінок неспішний шерех.
Благослови цей тихий берег:
без цих овалів на шпалерах –
тебе нема, мене нема.
Та щось чуже нависло тінню –
бентежить, заважа плетінню.
Я не скажу про це тобі –
Ти знаєш сам, що завтра вранці,
схрестивши на удачу пальці,
тебе пожертвую добі,
і ти укотре в злому танці –
ти, жрець спокійної краси! –
між пащами туманних станцій
мене зречешся й віддаси.
2008