І. СТАРИЙ МЕРЧИК[1]
Nomen omen[2].
– А вікна ж чом цеглою закладено?
– А щоб місцеві не лазили, бо останнє покрадуть.
З розмови екскурсантів
Бліде осердя мертвої садиби!
Зронивши кілька лицемірних слів,
тобі цей вік очниці застелив
із міркувань цілком розумних ніби…
У вікнах – більма цегляні, не шиби,
і жаль їх, як буває жаль сліпців.
Забито двері – і ні сміх, ні спів
не озоветься із німого глибу.
По всьому! Відгули твої бали.
І як оскаржиш жереб свій, коли
самé ім’я твоє – зловісний омен?
Із року в рік ти блякнеш, наче спомин.
Назавтра, може, випадковий гість
за кавою про тебе розповість.
ІІ. ПОКОТИЛІВКА
Ларисі Вировець
і будиночку з червоної цегли,
що вигнався між трьох дубків
В осіннім Харкові – британський сплін.
Не ждатиму, який іще blue devil[3]
мене спітка між цих байдужих спин,
між цих важезних і шорстких будівель.
Майну на покотилівський маршрут
і покочусь за сонцем-покотьолом.
Ще не одну хлібину вломим тут
і не один твердий горіх розколем.
І дум дозвільних молоде вино
міцнішає у старосвітській тиші.
Мені б кімнату, де у сад вікно, –
отут би й жити, лихом покотивши!..
Щаслива пристань увінчала путь.
Хай світиться вона, щаслива пристань,
хай ще комусь тут випаде збагнуть
науку ясноокого сестринства.
2011-2012
[1] Старий Мерчик – занедбаний маєток на Харківщині, з палацом XVIII ст., що належав, за свідченнями істориків, роду козацького полковника Шидловського. Нині має вкрай плачевний вигляд.
[2] Ім’я – це знак (лат.).
[3] Досл. англ. – «блакитний диявол», дух злої туги і зневіри.