* * *
Скликаю птаство з сивих виднокіл
мені і птаству зрозумілим свистом –
і наростає лопотіння крил,
і все стає рухливим і перістим.
Вони летять, великі і малі,
і кожна птаха при своїй подобі,
і кожна птаха з піснею у дзьобі,
і тіні ледь черкають по землі.
Птахів скликаю із усіх усюд:
вони мої жерці, вони і паства.
Птахів скликаю, не людей, – бо люд
цькує народжених під знаком птаства…
…А налітаюся – то й відпущу,
віддавши їм останні хлібні крихти, –
на пасмуги шовкове небо стригти
в передчутті щасливого дощу.
2011