* * *
Сідайте тут. Уже несуть коньяк.
Не зрадили мої ефемериди.
Я Вам на злість усе роблю не так:
прийшла раніш, мовчу на Ваш «добридень»,
при Вас пудрую стежку на щоці,
завважену в надтріснутім люстерку,
а Ви… злитеся на афронти ці
й заочили фарбовану кельнерку…
Ну що ж, хай так. Нічим не винні Ви,
що вбогими словами недоріки
щось жебоню, що усміх мій кривий,
що шкутильгають фрази, мов каліки,
й несуть, неначе прохачі-старці,
лиш істини банально-велемудрі,
що маю слід зрадливий на щоці
і що на другій забагато пудри.
2002