* * *
«Шляхетних лицарів і дам прекрасних
доба минула. І злостивий насміх
нових вандалів над усім стоїть.
І меркнем ми, змарнілі водномить,
вигнанці світу, що чужак привласнив,
недобитки окрадених століть.
А хиже плем’я, ласе до дармиці
(тавровані їх каторжанські лиця,
в очах бичачих тріумфує зло…),
в домівки наші пошестю впливло». –
«Хай ницістю своєю вп’ються ниці.
Це все уже було, було, було!..
Жахтів огонь, і – кожна ув одінні
розкриленім – металися жрекині,
подібні до сполоханих пташат…
Та сам себе лякався Герострат,
і гнівний лик цнотливої богині
ввижавсь йому яснішим устократ».
2011