РЕТРО (50, 60, 70 РОКІВ ТОМУ…)

Зернисті кадри збляклих кінохронік,

зернистий погляд крізь густу вуаль.

Зі звіром, що живе у мікрофоні,

змагається маленька етуаль.

 

В боа потертім, витягнувши шию,

вона почне простенький вокаліз,

і вам тепер смішний – я розумію –

її пісень наївний символізм.

 

П’ятдесят, шістдесят, сімдесят років тому

вона співала про смуток і щастя,

і хто сказав, що вже не на часі

прості слова?

П’ятдесят, шістдесят, сімдесят років тому

твій дід курсантом прибув до міста:

афіші, танці,

дівчачий гамір і бузковий дим.

 

Ось кельнери – стоокі херувими,

а ось вино – старе, та не п’янить.

Ось квіти, що колись були живими…

Усе заснуло сном десятиліть.

Їй очі сліплять навісні софіти;

вона майне за двері кабаре –

й побачить сонце, мов цвяхом прибите, –

старе як світ… о, далебі, старе.

 

П’ятдесят, шістдесят, сімдесят років тому

воно вставало над смутком і щастям,

і хто сказав, що вже не на часі

щедроти його?

П’ятдесят, шістдесят, сімдесят років тому

твоя бабуся в пальті легкому

проспектом бігла…

ховала усміх у куточках вуст.

 

…П’ятдесят, шістдесят, сімдесят років тому

вони зустрілись на смуток і щастя,

і хто сказав, що вже не на часі

історія ця?

П’ятдесят, шістдесят, сімдесят років тому –

вокзальні юрми,

війна і тюрми…

сумна співачка, чорно-біле кіно.

 

Сумна співачка, чорно-біле кіно.

 

2005-2011

 

 

Грудень 15, 2015, 20:55
Кількість переглядів - 89
Подобається - 1
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)