RENOVATIO*

Став старим і ламким у зап’ястях мій бідний Атлант,

і загрозливо хилиться небо над стінами хижі.

Світ у скрусі змарнів, і поблякли його дивовижі;

час іти у садок – заривати останній талант.

 

Обвиса тятива, напинатись не квапиться лук.

Плачуть вишні й черешні. Колишнє з’їдає прийдешнє.

Та не треба сумної, хоч смутки мої й безбережні, –

я сварюсь, я танцюю, вдаряючи об закаблук.

 

…Ось воно! – я пружна і тоненька, мов та тятива,

я тремчу під моїм сьогоденням – цим жорном важезним,

я здригаюсь, я знаю: є щось, що ніколи не щезне! –

я співаю осонцені гімни, я свіжа й нова.

 

Я гадала, мій голос умер, – він-бо взяв і воскрес.

Що ти скажеш на це, мій старий, мій терплячий Атланте?.. –

І сміється Атлант, і здіймає – ви тільки погляньте! –

у новому зусиллі рамена до юних небес.

 

2008

 

*Оновлення (лат.).

Грудень 15, 2015, 21:35
Кількість переглядів - 15
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)