Зладнали кораблі – і ось врочистий постріл,
сполохавши чайок, провів вас у похід.
Хоч гордо вознеслись над морем ваші ростри –
й вони, і ви самі у владі нереїд.
Осіли небеса, ураз повужчав простір
і вилиняв без вас наш звичний краєвид.
Ви відпливли – а ми, жалем пойняті гострим
і заздрістю до вас, вам тужимо услід.
Завжди лиш вам, лиш вам – ота солона брага,
пришпорені вітри, і живодайна фляга,
і острах, і азарт, і чар близьких погуб!..
А нам – хустки, ткання, днів монотонний шерех,
жадоба далини і осоружний берег,
і прісний хліб нудьги, і зморшки біля губ.
2010
Дані опрацьовуються...