* * *
Прийшов, погаслий. З кавою сидиш –
гірка вона, і день безбарвно-бурий,
неначе з провінційної ґравюри,
та й місто геть не схоже на Париж.
Ніщо тебе не радує – а ти ж
був гедоніст, невтримної натури:
висміював зітхання і амури
та пив коньяк – міцний, з дубових діж.
То де ж ти був тоді, коли жагою
до тебе – нестерпучою, нагою –
палала, як сліпий метеорит?!
А нині – доля жартівниця люта –
для тебе я – нехотячи – отрута,
й горить твій світ, немов дереворит.
2008