В ніч гнилу, їй-бо, не спиться,
в ніч сльотаву, як оця.
Раз у раз мелькають спиці
в кволім світлі каганця.
Що й кажи, нехитра звичка,
вбога втіха удові.
Ночі – виворітні вічка,
дні – то вічка лицьові.
В кам’яній господі смерті,
чень, не з медом і йому…
Хоч би кілька теплих светрів –
в ту льодовню, в ту тюрму!..
Вже й сама кощава дама,
хоч і норовом крута,
уподобала придане,
тягне жовтого перста.
«Добра вовна, добра праця,
дрібен вузлик, ніби мак.
Ні – його вернуть не вдасться,
а тебе візьму за так».
Нудить світом сіра мжичка,
водить сірих мжиченят.
«Дай-но вивершити вічко!
Дай-но викінчити ряд!..»
…В ніч гнилу, їй-бо, не спиться,
в ніч сльотаву, як оця.
Раз у раз мелькають спиці
в кволім світлі каганця.
2010
Дані опрацьовуються...