…в череві ночі…
Володимир Базилевський
У череві пізньої осені темно й волого.
Кущі ловлять небо у розхили голих гілок,
а хмари снуються димком безпорядних волокон,
немов у чорнильній воді розбовтали білок.
Був жар – прохолов серед твані. Не жаль того жару,
тієї осінньої гри, золотої брехні.
Скарбничий життя – марнотратник:
це ж класика жанру,
що будь-яке золото в суті своїй – перегній.
Пора недіяння, намацує форму твій хаос:
так гусне небесний білок,
так зсідається кров.
Могла б я кохати – напрозимку тепло б кохалось! –
хтось бився за мене із Богом,
та Бог поборов.
2009