* * *
Нескорені стихії приручати
зухвалий ум силкується справік.
На те й годинникові коліщата,
на те і точний календарний лік.
Немає неокресленому віри –
хто скаже, більше в нім добра чи зла?
Зі страху людство вигадало міри
й опанувало магію числа.
А ось і мови, їх густющі сіті,
наставлені на многолику мить.
Одначе повелося так на світі –
найтоншого у сіті не зловить.
То нащо всі епітети і рими? –
бува, відчайно вигукнеш…
і все ж –
між нас є ті, що вміють і незриме
вбирати в ткані видимих одеж.
Це в них слова стають вогнем і гнівом,
співає з ними й молиться земля,
і навіть Кронос, сивий і ревнивий,
свій крок гальмує й голову схиля.
2011