Не знаєш очей моїх гострого блиску…

* * *

Не знаєш очей моїх гострого блиску,

сліпучого блиску?

ні пальців моїх ледь відчутного стиску,

солодкого стиску?

 

ні вигинів тіла, тонкого у пасі,

тонкого у пасі?

ні ймення мого, що згубилося в часі,

згубилося в часі?

 

Тож знай: я – у кожнім вітанні й прощанні,

у кожнім прощанні;

я – в жвавій розмові й гіркому мовчанні,

в гіркому мовчанні.

 

Моїми сльозами блищать діаманти,

дощів діаманти;

я – вальсу осіннього плинне andante,

осіннє andante.

 

Вогнем мого серця червоно-яскравим,

червоно-яскравим

опалого листя палають заграви,

палають заграви.

 

Тремчу я – здригається гілка осіння,

галузка осіння.

Я – м’якість перини і твердість каміння,

і твердість каміння;

 

пишнота вбрання і нага безсоромність,

нага безсоромність;

безтямне сп’яніння й твереза притомність,

твереза притомність.

 

Я наших німих обітниць не порушу,

довік не порушу;

у загадці Долі впізнай мою душу,

живу мою душу.

 

2001

Грудень 15, 2015, 21:41
Кількість переглядів - 5
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)