* * *
Не знаєш очей моїх гострого блиску,
сліпучого блиску?
ні пальців моїх ледь відчутного стиску,
солодкого стиску?
ні вигинів тіла, тонкого у пасі,
тонкого у пасі?
ні ймення мого, що згубилося в часі,
згубилося в часі?
Тож знай: я – у кожнім вітанні й прощанні,
у кожнім прощанні;
я – в жвавій розмові й гіркому мовчанні,
в гіркому мовчанні.
Моїми сльозами блищать діаманти,
дощів діаманти;
я – вальсу осіннього плинне andante,
осіннє andante.
Вогнем мого серця червоно-яскравим,
червоно-яскравим
опалого листя палають заграви,
палають заграви.
Тремчу я – здригається гілка осіння,
галузка осіння.
Я – м’якість перини і твердість каміння,
і твердість каміння;
пишнота вбрання і нага безсоромність,
нага безсоромність;
безтямне сп’яніння й твереза притомність,
твереза притомність.
Я наших німих обітниць не порушу,
довік не порушу;
у загадці Долі впізнай мою душу,
живу мою душу.
2001
Дані опрацьовуються...