* * *
Надвечір, як стане безлюдно,
безумець у білім кашне
в мій дім прокрадеться нечутно
і скронею скроні торкне.
Блідий, аж прозорий від муки,
хитнеться, мов п’яний фантом,
і я цілуватиму руки,
де жилки зійшлися хрестом.
І зорі осиплються густо,
жбурляючи іскри в пітьму…
Безумство! безумство! безумство! –
я плоть його стерплу прийму.
І в надрах заклюнеться чудо,
і з чудом життя промине…
…Крадеться, крадеться нечутно
безумець у білім кашне.