Ми йшли та йшли в гущавінь потайну…

* * *

Ми йшли та йшли в гущавінь потайну,

не знаючи, куди дорога зверне,

і глибину, бездонністю страшну,

приховувало плетиво химерне.

Думки мої снувались навмання.

І гасло щось, незнане на ім’я.

 

Ти меркнув сам, і очі сутеніли,

і падали олив’яні слова…

Моя душа, допоки я жива,

плекає ці суворі сувеніри,

що живляться ожурою жалоб

і тим, що не здійснилось, – а могло б.

 

…І ми дійшли. І порідішав сад.

І розійшовся шлях на два розбіжні –

на твій і мій. Навряд вони суміжні,

і ще раз перестрінуться навряд.

Постань мені востаннє і розтань

на перехресті – в просторі розстань.

 

2002

Грудень 16, 2015, 0:18
Кількість переглядів - 9
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)