О яд абсенту й скриви вуст твоїх!
Стенулись плечі боязко й нікчемно.
Тоненьку душу обвиває гріх,
немов плющем, підступно й невідчепно.
Ти п’єш абсент – безсилих марень сік,
нектар галюцинацій блідолицих.
В тобі живе одна з оцих осик,
позначених симптомами нервиці.
Від спалахів неонових реклам
лякливі феї шугонули врозсип.
…Ти йдеш по вістрі, званому життям,
неначе акробат по поворозці.
2003