Може, й кепсько, що життя – не здобич…

* * *

Може, й кепсько, що життя – не здобич,

що отак дається – надурняк.

Що з ним зробиш,

чим його оздобиш,

як оддячиш,

виправдаєш – як?

 

Плоть твоя –

тобі належить ніби ж,

та на честь яких твоїх заслуг?

Кажуть, любиш тільки те, що ліпиш

сам,

і руку направляє дух.

 

А не любиш – не оберігаєш,

як чужого скарбу марнотрат.

Сам себе з ножем підстерігаєш,

сам собі готуєш сто отрут.

 

Та колись збунтується невинне,

станеш перед праведним судом,

заволають м’язи і судини

мовою ломоти і судом…

 

Ось коли полюбиш донезмоги

власне тіло,

скривджене й слабе.

Бач, недуга – наче ті пологи,

знову й знову родиш сам себе.

 

2012

Жовтень 21, 2016, 11:54
Кількість переглядів - 4
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)