* * *
Метре, моя Вам рука. Полишаю навік Вашу милість
серед сипучих пісків і мармурових пілястр,
в місті-плащі, у якім Ви є каптуром, звислим на очі,
в місті-колоні, де Ви – пишна її капітель.
Метре, моя Вам рука. Не схилюсь в шанобливім уклоні:
нині поблажливий Ви, я ж бо на жести скупа.
Храм кривоногих жерців, санктуарій брудних сакрифіцій
вже не привабить мене пастками гострих склепінь.
Метре, моя Вам рука. Ви б звеліли прислужникам Вашим,
хай не дзвенять по кутках низкою ржавих ключів:
то не відмички до скринь, де тьмяніють ув’язнені перли, –
лиш до гнилих таємниць, тих, що уже не болять.
Метре, моя Вам рука, що пропахла смолою пачулів.
Благословляю вуста, скуті скабою мовчань,
усміх роззмієний Ваш, усміх, тонший від стану клепсидри,
й мудрість пропорцій, в яких змішано оцет і мед.
2004