По першій. Клерки сунуть на обід,
а під шатром розложистого клена
лінуюсь я із томиком Верлена.
Ось і рудий гладун, хазяйський кіт,
пливе, мов пароплав,
д’гори хвостом,
як димарем…
Чого тобі, хвостаню?
Їй-богу, ну хіба не моветон –
отак уперто заважать читанню?..
І чим тобі Верлен не догодив?
Чи, може, ти, як буржуа порядний,
такий собі Прюдом серед котів,
піїтів ловких ганиш безоглядно?
А ще облесник ти й хитрун! Проте –
я трохи теж…
Спекотна літня днина
крізь сито клена сіється невпинно,
мішаючи зелене й золоте.
Ми, коте, із тобою сибарити;
узяти б цю годинку й повторити! –
та час-скупій не згоден на повтор.
Он ситий клерк із міною стратенця
уже назад приречено плететься,
в котрусь із запилюжених контор.
2010
Дані опрацьовуються...