Коли грудневий вітер скаженіє…

* * *

Коли грудневий вітер скаженіє,

Коли сваволить віхола шпарка,

І світ попід снігами закляка,

Й застиглому життю вже смерть видніє,

 

Коли найдовша ніч і пізно дніє,

Коли для всіх істот пора тяжка –

У нас, гіпербореїв, крізь завію

Хтось раптом: «Бог рождається!» – гука.

 

О диво! Бог рождається у грудні –

Щороку! Що ж за роди многотрудні?

Невже ніяк не вродиться малюк?

 

Знедолені! сліпі! глухі! каліки! –

Як вічний Бог рождається вовіки,

Чи ж може світ рождать Його – без мук?

 

* * *

Kiedy grudniowy wiatr najostrzej chłodzi,

Kiedy hulają zadymki, zawieje,

Gdy pod zaspami śniegu świat truchleje

I życie drętwe z śmiercią już się godzi;

 

Kiedy noc miary najdłuższej dochodzi

I jak najgorzej stworzeniu się dzieje:

Nagle słyszymy – my, Hiperboreje –

Ten nie do wiary okrzyk: “Bóg się rodzi!”

 

O, dziwo! Zawsze Bóg w grudniowej porze

Rodzi się. Czyż się urodzić nie może,

Że odnawiają się co rok te wieści?

 

Nieszczęśni! nędzni! chromi! ślepi! głusi! –

Bóg wieczny rodzić się przez wieczność musi,

A możeż rodzić Go świat – bez boleści?

 

(зі збірки “Вухо голки”, 1927)

Жовтень 21, 2016, 15:06
Кількість переглядів - 23
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук