* * *
Кличу надсадно – тиша у винагороду.
Не перейти цю тишу, не переплисти.
Викинь мене із серця, малу заброду,
викинь мої листи.
Грубої сили прагне буднів сириця.
Зваблюють ночі чорним і золотим.
Навіки тобі пробачаю моє сирітство,
ах, менше з тим…
В плетиві ліній, що на руці у міста,
легко згубитись, легко пірнути в пітьму.
Гасне, гасне душа моя, кулька сяйниста,
в хмарнім диму.
2011