Розпізнаю природи криптограми,
дивуюся з вигадливої гри:
мов символ підліткової пори –
зелений плід, обсаджений шипами.
І він себе торкнути не дає,
лиш сліпо п’є гарячий трунок сонця
й тужавіє, ховаючи своє
життя у неприглядній оболонці.
Так і твоя душа вростала в суще –
і раптом зрозуміла без злоби,
що треба впасти й зранитись, аби
зійшла із неї груба шкаралуща.
Хай день за днем,
хай день за днем збіга –
настане час, угледиш переміну:
то оболонка лопнула туга,
лискучу оголивши серцевину.
2012