* * *
Ескізи доль – мов обриси древесні,
свою дорогу знає кожна віть.
Нам – проростать крізь осені і весни,
цвісти й буяти, висихать і тліть.
Гіллиться шлях мій крізь пустелі й багна,
не заникає, доки я жива.
Та хижий корінь, що поживи прагне,
не чує крони, що про вись співа.
Хилюсь до тебе вітами густими,
і наше листя шепче про одне, –
але коли життя від мене йтиме,
я знаю, не врятуєш ти мене.
Назви дерева сестрами й братами,
здіймися струнко з душами дерев…
А по землі бредуть нові Адами,
шукаючи своїх невинних Єв.
2014