Чи пам’ятаєш мій тісний альков,
де скрадливо гойдалися дзеркала?
Я ворожила на твою любов,
я образ твій із люстра викликала.
Над ручаєм, де струмені скляні,
де камінці вляглися мозаїчно,
ти врешті-решт освідчився мені,
і це звучало досить прозаїчно.
Така нудьга – не знати звідкіля!..
Пасьянс мені вдається все частіше,
бо ж даму, як завжди, на короля, –
та тільки це мене уже не тішить.
І знову я гублюся між свічад,
які перезираються зловісно,
і образ твій вчакловую назад:
зникай, зникай! мені з тобою тісно.
2006