* * *
Допоки всього шляху не пройдеш ти,
своєї крові не пізнаєш ти.
Нічого ще не випито до решти:
ні тиші,
ні вогню,
ні гіркоти.
О, знати б, скільки зла й добра ти зробиш
у круговерті днів – простих і свят,
і скільки слів – дурних і мудрих – зрониш,
і скільки виявиш у себе вад!
А я? Ще скільки я всього накою,
як сильно я змінюсь!..
Та головне –
щоб упізнала я себе такою,
а ще – щоб ти,
щоб ти впізнав мене.
Мабуть, це можна йменувати щастям,
і хліб, що споконвічна нива дасть,
з’їдати день у день,
а у міжчассі –
в чужих кишенях не лічити щасть.
2008