* * *
Чорна вовна землі
торочками зеленими візьметься,
і покличуть струмки, і озветься блакитна безмеж.
Це, мій друже, весна,
ця напахчена щастям капризниця;
і не хочеш їй вірить –
а віриш,
а все-таки ждеш.
Наживеш собі мрію,
годитимеш їй – а не збудеться.
Тільки п’яному сонцю в мармизу пожбуриш докір.
Це, мій друже, весна,
ця дурисвітка, шельма, облудниця:
бач, примружила очі, насунула бриль набакир…
Не змигнеш –
пронесуться галопом Телець із Близнятами.
Чи й здивуєшся?
Важче злітати неюній брові…
Та хоч серце досвідчене
смак нездійсненності знатиме –
будуть снитися весни
і роси
на свіжій траві.
2010