А зійдуть сніги – озирнись і подякуй...

* * *
А зійдуть сніги -- озирнись і подякуй.
За свято і будень, за сонце і мряку,
за листя торішнього дим.
Подякуй за право цей світ пригубити,
за право творити, за право любити
і богом ставати у нім.
 
За вмерзлий слідочок у сяючім насті,
за двері, для тебе прочинені навстіж,
за трунок осонцених лоз.
І навіть за те, що озвалось і стихло,
і навіть за те, що здійснитись не встигло,
за те, що було не всерйоз.
 
2010
Грудень 20, 2015, 22:39

Сніги понад нами...

* * *

                  Останнім цьогорічним снігам

                  присвячую

 

Сніги понад нами,

онова у світі старім.

Сніги за снігами,

сніги – і нічого окрім.

 

Спинити не можна

сніжинок примхливий політ.

З них думає кожна,

що з неба її родовід.

 

Не відає жодна

в сумятті легких поривань,

що світу безодня

і чисте оберне на твань.

 

Непамять – це благо? –

була б вона благом, якби

безпамятна спрага

не гнала в падоли журби.

 

Сумний колообіг

єдину розраду лиша:

у юній подобі

народиться знову душа...

 

Ні роду, ні віку,

ні ймення свого не повім.

Сніги понад світом,

сніги – і нічого окрім.

 

2010

Грудень 20, 2015, 22:38

Ця мудрість не для площі...

* * *
Ця мудрість не для площі, не для війська –
вона для тиші, для келійних схим.
Ця мудрість півдельфійська, півсуфійська –
його лампада, що пребуде з ним.
 
То нам секундна стрілка час шаткує –
у нього дні статечні й забарні.
Плекав він мудрість,
з мудрістю й вікує,
а мудрість у чернечому вбранні.
 
Він сто печалей по дорозі звідав,
а ще жар-птиць пускає з рукава.
Бо мудрість хоч сумна, та – ясновида,
і в смутку, і в просвітленні – права.
 
2009
Грудень 20, 2015, 22:36

НА МОТИВ ГАЙНЕ

               Можливо, поезія є хворобою людини,

               як перлина є, властиво, хворобливим наростом,

               від якого страждає бідолашний молюск?

               Гайнріх Гайне

 

Не щастя – біль твоє осердя, пíсне,

й твоє, перлино.

Дрібочка піску

під скойку продістанеться жорстку –

і ніжну плоть роз’ятрює і тисне.

 

Утім, природа учинила мудро

стосовно тих, хто родом із глибин:

що перших наділила перламутром,

то й других – даром творення перлин.

 

2010

 

Грудень 20, 2015, 22:32

Риба манлива у водах буття...

* * *
                                               У темних водах мови є
                                               невловна риба...
                                               Володимир Базилевський
Риба манлива у водах буття мерехтить,
розум-рибалка, примірившись, кидає сіть.
 
Дибиться, дибиться хвиля, мов пінний румак,
видно, без здобичі нині нетяга-рибак.
 
Ниткою думки він знову свій невід лата,
рибою марить, неначе вона золота.
 
Марно, диваче: хай навіть тобі й пощастить –
мертвою, мертвою вийме її твоя сіть.
 
2010
Грудень 20, 2015, 22:26

Я, гнана спрагою, блукала в дикій пущі...

* * *
Я, гнана спрагою, блукала в дикій пущі,

аж тут явився він, лукавий чародій.

Покликав на ім’я і проказав: «Ходім:

колодязь знаю я, і води в нім живлющі».
 
...О, як манить вода, мов таїна, глибока!
Як вабить полиском гагатового ока!
І мудрість обіця її магічна гра...
 
Змахнув чаклун плащем крилатим на прощання;
розгублена стою, уся – розчарування:
є спрага, є вода... й ні корби, ні цебра.
 
2009
Грудень 20, 2015, 22:25

ПРОФІЛІ

Обернувся юначим лицем
і бадьорим озвавсь тенорцем:
«Не вклонюсь я негодам і злу:
штиль на водах, привілля веслу.
Є ще, правда, старі буркуни:
тільки темне скрізь бачать вони,
бо пітьма у старечих очах,
воля вгасла, вогонь в них зачах».
 
Обернувся старечим лицем –
і заплакав, і мовив тихцем:
«В кожнім штилі є зерня грози,
в кожній усмішці – пам’ять сльози,
в кожній злагоді – зародок зла,
а вогонь – це майбутня зола.
Ти юнацьким оманам не вір:
тільки вік нам вигострює зір».
 
2010
Грудень 20, 2015, 22:24

ДУАЛІЗМ

Так прагнуть дерева у небо бездонне,
в прозорій купелі полощучи крони, –
коріння ж, голодне, вгризається в глиб,
із плоті землі добуваючи хліб.
 
То в чім моя радість: у ближнім чи в дальнім?
Два первні однаково серцю зрідні:
я й світло люблю, що мене відкидає,
й пітьму, що оселю лаштує мені.
 
2009
Грудень 20, 2015, 22:21

То як у нас зітхають: воля Божа...

* * *
                                         Ларисі Вировець
То як у нас зітхають: воля Божа,
індуси-фаталісти кажуть: карма...
Комусь – дорога і легка, і гожа,
комусь – лиш терня, батоги і ярма.
 
Два деревця, такі подібні наче,
довірливо у небо тягнуть віти.
В одне поцілить блискавка незряча,
а іншому – рости і зеленіти.
 
2010
Грудень 20, 2015, 22:20

ЕПІТАФІЯ ДЕРЕВАМ ПОКАЛІЧЕНОГО ПАРКУ

Тут, де вигравало вчора
на вітрах зелене море, –
заподіяного зла тяжка печать.
Лиш сороки чорночубі
озираються в розгубі,
а не вміють поминальної почать.
 
2010
Грудень 20, 2015, 22:19


Сторінка 1 з 4 1 2 3 4 »

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)