СЕРДЕЧНІ ЗЛОЧИНИ ТА ЛЮБОВНІ КАТАСТРОФИ

* * *
Зустрілись, мов два поїзди, зіштовхнулись серцями –
удвох потерпіли, обоє звалились без тями.
* * *
Ти серце поцупив моє, кишеньковий крадію.
Вхопити твоє чи ще іншу утнути крутію?..
* * *
На мій корабель ти непрохано вдерся, пірате:
лишилось тепер голосити, рахуючи втрати.
* * *
Грабіжнику, ти сплюндрував мою тиху оселю.
Я влучно стріляю – в самісіньке серце вгамселю.
* * *
Ти серце моє підпалив смолоскипом, підступний.
Гляди, я горю, але ти запалаєш наступний.

2007
Грудень 16, 2015, 1:38

БАЛАДА ПРО УТУ НАУМБУРЗЬКУ

Епох борвії зазіхали люто –
та жоден з них краси її не вкрав,
її краси, що впіймано і скуто:
рожевий камінь, Наумбурґ, маркґраф...

Вкарбовано у брилу гострокутну
субтельний жест, суворий рішенець,
німий протест і гордість неспокутну:
вінець важкий, та це – її вінець.

Ти тужиш, Уто, о, ти тужиш, Уто,
ґотична туга – тайна гостроти, –
чи то за тим, що стільки перебуто,
чи то за тим, що стільки ще іти?..

2004
Грудень 16, 2015, 1:34

ҐАЛЕРЕЯ ЖІНОЧИХ ПОРТРЕТІВ

І. Облудниця

Гаси очей своїх сонця,
така розкаяна неначе,
до хрестоносного жерця
спіши, щоб сповідатись натще,

вбирай бальзам сакральних слів
кривоприсяжними вустами,
дотримуй п’ятничних постів
і щедро подавай на храми.

У цноту прибраний порок –
їй-бо, в цій ролі ти прекрасна,
і крізь ґіпюр твоїх хусток
примхливі проглядають пасма.
Грудень 16, 2015, 1:34

НАДАРМА

Іронічний вальс

Надарма, надарма,
феєричний, палкий, нездоланний,
демонструєш підкреслену ґречність, немов жартома.
Як несписаний аркуш, твій стиль; ти завжди бездоганний;
не марнуй-бо зусиль, друже мій, надарма,
надарма.

Зокрема, зокрема
цей присунутий пуф не до речі,
й шелесливе слівце (ти впустив його з вуст крадькома),
й недолуга риторика тостів, і руки на плечі, --
недоречне все вкупі і це зокрема,
зокрема.

З усіма, з усіма
я охоче стрічаюсь очима,
відбиваю твій погляд: нічого між нами нема!
Бо якщо я впаду – о негідна, розпусна, злочинна! –
ти розділиш падіння моє з усіма,
з усіма.
Грудень 16, 2015, 1:24

БЛИСК ЕМЕРАЛЬДОВИХ ЛЕЗ

Вальс

 

Ти любив, як творив. Патетичним акордом

пролунав у душі моїй, спраглій чудес.

І нехай розійшлись ми мовчазно і гордо –

опалив мене блиск емеральдових лез.

 

У стратенчім жалю я, у скрусі шаленій

кожен спомин палю, розгубивши їм лік, --

але очі твої, незглибимо зелені,

мов сукно картяра, мене зватимуть вік.

 

Хай світанки горять, як роз’ятрені рани,

наближають щораз заповітний поріг, --

у глибинах морських, о мій ніжний тиране,

не стьмяніє докір двох безодень твоїх.

 

2002

Грудень 16, 2015, 1:22

Стезя між скель, оаза між пісків...

* * *
Стезя між скель, оаза між пісків –
ти знав її близьку і знав далеку,
вона спокійна, як вода у глеку,
вона стихійна, як потік гірський.

Пекуча, мов рубець від батога,
вона не гоїться, і в цьому сутність.
Вона – з тобою, і її присутність
тобі, як власний подих, дорога.

Вона не зазіхає на чуже:
цей сум – лиш твій, і лиш твоя розрада,
і лиш твої зминає простирадла,
і сон лиш твій ночами стереже.

2007
Грудень 16, 2015, 1:20

Допоки всього шляху не пройдеш ти...

* * *
Допоки всього шляху не пройдеш ти,
своєї крові не пізнаєш ти.
Нічого ще не випито до решти:
ні тиші,
ні вогню,
ні гіркоти.

О, знати б, скільки зла й добра ти зробиш
у круговерті днів – простих і свят,
і скільки слів – дурних і мудрих – зрониш,
і скільки виявиш у себе вад!

А я? Ще скільки я всього накою,
як сильно я змінюсь!..
Та головне –
щоб упізнала я себе такою,
а ще – щоб ти,
щоб ти впізнав мене.
Грудень 16, 2015, 1:18

СМЕРТЬ ІДИЛІЇ

Тут все просякло нашим світом.
Твій бородатий хлорофітум,
старий бундючний кавалер,
розвісив пасма між портьєр.
Всі імена за алфавітом,
події – за календарем.
Ми звідси душами ростем.

Вино і сир – уся вечеря.
Берусь за спиці. Ти знічев’я
гортаєш старшого Дюма.
Ясне мовчання між двома –
лиш сторінок неспішний шерех.
Благослови цей тихий берег:
без цих овалів на шпалерах –
тебе нема, мене нема.
Грудень 16, 2015, 1:16

ДЗЕРКАЛА

Чи пам'ятаєш мій тісний альков,
де скрадливо гойдалися дзеркала?
Я ворожила на твою любов,
я образ твій із люстра викликала.

Над ручаєм, де струмені скляні,
де камінці вляглися мозаїчно,
ти врешті-решт освідчився мені,
і це звучало досить прозаїчно.

Така нудьга – не знати звідкіля!..
Пасьянс мені вдається все частіше,
бо ж даму, як завжди, на короля, –
та тільки це мене уже не тішить.

І знову я гублюся між свічад,
які перезираються зловісно,
і образ твій вчакловую назад:
зникай, зникай! мені з тобою тісно.
Грудень 16, 2015, 1:15

Прийшов, погаслий. З кавою сидиш...

* * *
Прийшов, погаслий. З кавою сидиш –
гірка вона, і день безбарвно-бурий,
неначе з провінційної ґравюри,
та й місто геть не схоже на Париж.

Ніщо тебе не радує – а ти ж
був гедоніст, невтримної натури:
висміював зітхання і амури
та пив коньяк – міцний, з дубових діж.

То де ж ти був тоді, коли жагою
до тебе – нестерпучою, нагою –
палала, як сліпий метеорит?!

А нині – доля жартівниця люта –
для тебе я – нехотячи – отрута,
й горить твій світ, немов дереворит.
Грудень 16, 2015, 1:13


Сторінка 1 з 10 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)