Вальс
Ти любив, як творив. Патетичним акордом
пролунав у душі моїй, спраглій чудес.
І нехай розійшлись ми мовчазно і гордо –
опалив мене блиск емеральдових лез.
У стратенчім жалю я, у скрусі шаленій
кожен спомин палю, розгубивши їм лік, —
але очі твої, незглибимо зелені,
мов сукно картяра, мене зватимуть вік.
Хай світанки горять, як роз’ятрені рани,
наближають щораз заповітний поріг, —
у глибинах морських, о мій ніжний тиране,
не стьмяніє докір двох безодень твоїх.
2002